«Нас єднає мова»

План заходів щодо реалізації Програми забезпечення всебічного  розвитку та функціонування української мови як державної в Закладі позашкільної освіти «Центр дитячої та юнацької творчості Шевченківського району» ЗМР на 2024/2025 н.р.
Сьогодні випуск про легендарного УКРАЇНЦЯ, який подарував світові голос Різдва
«Щедрик-щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка», – мелодія, яку знає весь світ, які назавжди змінили музичну картину світу. Автор цього дива – Микола Леонтович. І сьогодні, 13 грудня, його день народження. Завдяки Леонтовичу весь світ на Різдво співає український «Щедрик», в англомовному варіанті відомий як «Carol of the Bells» – майже сто років «Carol of the Bells» є найпопулярнішою у світі різдвяною мелодією. Саме наш «Щедрик» звучить чи не у кожному фільмі про Різдво (і в улюбленій стрічці усіх дітей «Один вдома», до речі, теж!), у святкових програмах та телевізійних шоу. Значно менше часу пройшло відтоді як світ дізнався, що автор цієї казкової мелодії — український композитор Микола Леонтович.
Майже 140 мільйонів переглядів в середньому мають найпопулярніші переспіви Carol of the Bells на ютубі! А про трагічну долю автора найвідомішої колядки світу та його загибель від руки російського чекіста багато років замовчували…
Микола Леонтович — композитор, диригент, педагог, збирач фольклору. Народився він 13 грудня 1877 року в селі Монастирок на Вінничині, в сім’ї сільського священника. З дитинства оточений українською піснею та вірою.
Талановитий музикант – із раннього віку. У 15 років – семінарист Подільської духовної семінарії. Опановує музичні інструменти, створює хори, організовує симфонічні оркестри. Навіть у складних умовах продовжує берегти українську музичну традицію.
За часів Української Народної Республіки Леонтович переїжджає до Києва й утверджується як композитор та диригент. Тоді якраз із величезним успіхом відбулася прем’єра обробки “Щедрика” і влада УНР приймає рішення: відправити спеціально створену хорову капелу за кордон для того, аби розповісти про Україну. І розповісти світові про Україну в тому числі крізь призму музики Леонтовича. Щоб світ почув нас! Щоб світ дізнався про українців і про те, як ми потерпаємо від більшовицької навали! Разом із хором кликали поїхати й Леонтовича, але він відмовився – сказав, що потрібен Україні тут. Він дуже сподівався, що більшовики не дістануться Києва. Але…
Коли геніальний і простий «Щедрик» збирав овації у вишуканих залах Варшави, Відня, Праги, Женеви, Парижу, Лондона, підкорював Європу, а згодом і Америку (саме там у концертному залі «Карнегі Хол» «Щедрика» почув американський диригент українського походження Петер Вільговський і переклав текст, перетворивши його на «Carol of the Bells») Микола Леонтович вже не мав змоги про це дізнатися — Київ окупували більшовики, несучи з собою терор та безжалісні «чистки» української інтелігенції.
Радянська влада переслідувала композитора. Він був «кісткою в горлі» для системи, яка намагалася знищити українську культуру. 23 січня 1921 року Леонтович приїхав відвідати свого хворого батька, і спеціально присланий агент напросився переночувати до них додому – добра душа Леонтович впустив його до хати, нагодував і постелив спати у своїй кімнаті. Тієї ночі композитор працював до 5-ої ранку над однією із хорових мініатюр. І коли він вже закінчив свою роботу і ліг спати, чекіст вичекав півгодини і рoзстрiляв його…
Миколи Леонтовича не стало, але українська душа безсмертна. Щороку його музика лунає у світі, нагадуючи про талановитого митця, який назавжди увійшов в історію, і на весь світ проголошуючи
МОВА МАЄ ЗНАЧЕННЯ!
Послухаємо цю чарівну мелодію!  http://ukr.radio/schedule/play-archive.html…
(Інформація про композитора взята з відкритих інтернет-джерел)
Мова йтиме про унікальну особистість, мовознавця Володимира Даля.
Володимир Даль — український письменник і лексограф німецько-данського походження, народився саме в ці осінні дні 22 листопада 1801 року. Він- товариш Т. Г. Шевченка, член знаменитого Товариства мочеморд, друг Євгена Гребінки. Якщо ви не знали — саме Даль є автором казки «Курочка Ряба». Але в історії Володимир Даль залишився передусім завдяки авторству словника, на створення якого поклав понад 53 роки.
І от що цікаво. Це зараз той словник завдяки старанням московської пропаганди та імперської цензури називається «Толковый словарь живого великорусского языка». Але у першому виданні назва була дещо іншою: «Толковый словарь великоруского наречия руского языка». Правда, цікаво?
Ще цікавіше те, що «руским» (саме так — Даль писав це слово з однією літерою «с») языком Даль вважав українську мову, а «великорускую», тобто російську — призвідною від неї. Слово вченому:
«Вы, кажется, первые замѣтили сходство сѣвернаго великорусскаго нарѣчія или говора съ южнымъ, новгородскаго съ кіевскимъ. Это потому, что на югѣ сидѣли славянѣ, а во — всей Великоруссіи чухны разныхъ помолѣній; затѣмъ Кіевъ сдѣлалъ выселокъ въ Новгородъ — промежутокъ постепенно обрусѣлъ, бѣлоруссы вдвинулись пѣшкомъ до Москвы — обрусѣвшіе стали говорить нѣсколько иначе, а сѣверъ сохранилъ говоръ ближайшій къ южному, колыбели своей…» (З листа М. Максимовичу, 1848).
Ще раз: Володимир Даль вважав російську мову похідною від української. Більше того, сам же він, завдяки цьому своєму словнику й був одним з творців сучасної росіської мови, наближаючи її до української та білоруської разом з Жуковським, Пушкіним та іншими товаришами. Почалося все з Ломоносова, який колись вчився у Києві й почав переробляти мову москвинів на «руську».
Саме Ломоносова та його послідовників ще у 1778 році шпетив російський лінгвіст та літературний критик Федір Григорович Карін за те, що вони (увага!) «…спотворюють російську мову слов`янізмами».
Для довідки: 1957 року, у журналі «Питання мовознавства» №5 було, опублікувано матеріали дослідження російської мови, яке провів професор Макс Фасмер. За висновками знаменитого лінгвіста, 30% слів сучасної роської мови — українського походження, понад 50% — запозичення з інших мов і лише 1% — власне московських слів…
(Інформація з відкритих інтернет- джерел)
МОВА МАЄ ЗНАЧЕННЯ!
В рамках реалізації Програми «Забезпечення всебічного розвитку та функціонування української мови як державної» в нашому закладі облаштовані куточки читача «Тут читають українською». Ідея вихованцям дуже сподобалась! Книги для читання приносять діти та педагоги Центру. Ось ці перші книги, які з’явилися на поличках, надали: гурток комп’ютерного дизайну «Градієнт», керівник Надія Чепіга; ансамбль народного танцю «Вихиляс», керівники Ганна Пелішок та Світлана Новосьолова; музична студія, керівник Надія Кудріна; студія «В’язання», керівник Ольга Пилипенко; гурток журналістики «Проба пера», керівник Аліна Переверзєва; методист Алла Лавриненко. Книги дуже потрібні нам! Читайте та розмірковуйте!
7 листопада 2024 року тепло, затишно і, як сказали колеги майже після двох годин спілкування, по-родинному пройшла творча зустріч «Мова.. Пані Осінь і.. Ви» з педагогами ЗДО комбінованого типу 226 ЗМР «Дивограй» / директор — Наталія Шаріпова.
З цим закладом нас обʼєднують спільні проєкти, різнопланові цікаві заходи та просто дружні партнерські відносини. Тепер наші колеги стали учасниками створеного в нашому закладі мовного клубу «Нас єднає мова».
В цей четвер ми говорили про багатогранність рідного слова, милувалися різнокольоровістю осінньої краси, відтворювали осінній настрій та насолоджувалися музикою. На ці майже дві години ми були обʼєднані словом, музикою та осінню…..
Саме в цей день, 3 листопада 1937 року в урочищі Сандармох (РФ, Карелія) було розстріляно 134 українських культурних діячів, чия творчість і смерть увійшли в історію як трагедія Розстріляного Відродження. Всі вони, як зазначалося в «розстрільних списках», — «українські буржуазні націоналісти». Кожен із загиблих був не лише визначним фахівцем у своїй царині, а й видатною особистістю, постаттю «ренесансних» масштабів.
Ось імена деяких з тих, кого стратили в той день працівники НКВС:
• Микола Зеров — поет
• Валер’ян Підмогильний — письменник
• Микола Куліш — письменник, драматург
• Лесь Курбас — театральний режисер і актор
• Мирослав Ірчан — поет і прозаїк
• Марко Вороний — поет
• Михайло Козоріс — прозаїк і поет
• Михайло Качанюк — письменник
• Василь Атаманюк-Яблуненко — поет, письменник
• Михайло Яловий — поет, прозаїк, драматург
• Валер’ян Поліщук — поет, прозаїк
• Григорій Епік — письменник
• Володимир Штангей — письменник
• Борис Пилипенко — етнограф, художник
• Павло Филипович — поет
Всі ці імена безсмертними скрижалями закарбовані в Скорботний календар нашої мови, культури, країни. Наймасовіший розстріл української інтелігенції відбувся в період із 27 жовтня по
4 листопада 1937 року в урочищі Сандармох Медвєж’єгорський район Республіки Карелія Російської Федерації (фото 1). НКВС розстріляло 1111 людей, зокрема 287 українців і близько пов’язаних з Україною осіб. Справа українських політв’язнів називалася «Дело № 103010-37 оперативной части Соловецкий тюрьмы ГУГБ НКВД СССРП на 134 человека украинских буржуазных националистов»..
Взагалі за часи «великого терору» розстріляли близько 7 тисяч людей 60 національностей і дев’яти релігійних конфесій. Серед них понад 677 українців.
Урочище Сандармох, як місце розстрілів, стало відоме після тривалих пошуків лише влітку 1997 року. Останки знайшли члени міжнародного товариства «Меморіал» – історики Веніамін Іофе та Юрій Дмитрієв.
27 жовтня 1997 року в’язень радянських концтаборів, письменник і філософ Євген Сверстюк привіз у Сандармох дерев’яний хрест роботи Миколи Малишка.
2004 року Товариство української культури «Калина» коштом світового українства спорудило гранітний козацький хрест (фото 2) «Убієнним синам України» (автори Микола Малишко та Назар Білик).
Вони боролися за право бути українцями, говорити українською мовою, писати твори та поезію, примножувати українську культуру.
Не дали…….
Були знищені….
Але крізь віки вони і сьогодні нам сповіщають:
«МОВА МАЄ ЗНАЧЕННЯ!»
30 жовтня 2024 року декада, присвячена Дню української писемності та мови, в Центр творчості на Чарівній м.Запоріжжя
продовжується теплою мовно-осінньою зустріччю «Мова … Пані Осінь і … Ми».
Нехай ці півтори години додадуть трохи тепла всім, хто за покликом душі був обʼєднаний цією зустріччю…
Говорили про осінь… Говорили українською..
Нехай щедра красива ОСІНЬ принесе нам всім спокій, зустріч з рідними, ніжні обійми та щирі очі……
Тихої теплої осені нам всім, ЛЮДИ!
Відео. Декада, присвячена Дню української писемності та мови, в Центр творчості на Чарівній м.Запоріжжя триває!
29 жовтня 2024 року наші наймолодші вихованці, допитливі «Краплинки» стали гостями Великої царини книг- бібліотеки, розташованій у великому шкільному містечку наших друзів та партнерів
Запорізької гімназії 101, де нас радо зустрічали директор — Ірина Вітковська, заступник директора — Наталія Анисимова та бібліотекар — Світлана Мазикіна.
Скільки всього цікаво та захоплюючого побачили, почули, відчули та понесли з собою в простір свого дитячого життя наші юні читачі- краплинки.!!!!!!
Бібліотека гімназії — це не просто кабінет для читання! Це, перш за все, теплий затишний креативний простір, де кожен відвідувач відчуває себе частиною величного книжкового Всесвіту!!!
Наші діти, батьки, педагоги в захваті….
А що ще потрібно для щастя? Усмішки, тепле слово, цікаві люди і…….ну, звісно, солодощі….
Щиро вдячні Запорізькій гімназії 101 — територіі натхнення та радості за цікавий осінній день з книжковим розмаїттям вражень!
Відео.
День української писемності та мови є важливою подією в культурному житті України. Свято має глибинну духовну суть та історично звеличує нашу націю, воно спрямоване на усвідомлення важливості української мови як основи національної самобутності.
Тож нехай слово українське завжди звучить чисто і мелодійно, а любов до рідної мови зростає з кожним днем.
Вихованці та педагоги Центр творчості на Чарівній м.Запоріжжя долучається до флешмобу від Міністерства культури та стратегічних комунікацій України #мовавільних та натхненно дарують улюблені поетичні рядки всім закоханим в поезію.
«Дотик до душі….»…. Від душі….

Радіодиктант національної єдності.
25 жовтня 2024 року колектив закладу, разом з усією країною, писав радіодиктант національної єдності. Авторкою цьогоріч стала письменниця Оксана Забужко, текст був присвячений сторіччю українського радіо та мав назву «Магія голосу». Тепер це наш спільний ритуал, спільна національна традиція – віддавати шану рідній мові.

 

Шановні друзі та гості нашої сторінки.
Сьогодні неділя 15 вересня 2024 року, а це означає, що ми запрошуємо вас разом з нами завітати до нашого лінгвістичного клубу «НАС ЄДНАЄ МОВА», головним меседжем якого є твердження: «МОВА МАЄ ЗНАЧЕННЯ!»
Випуск 5. В ці теплі вересневі дні в 1864 році народився
відомий український письменник, автор відомих творів, наповнених любов‘ю до України, пройнятих болем за її долю.
Ми зі школи пам‘ятаємо «Fata Morgana», «Intermezzo», «Дорогою ціною», «Маленький грішник», «Подарунок на іменини», «Тіні забутих предків», «Харитя», «Хо (Ранок у лісі)».
Зрозуміли вже, про кого ми сьогодні говоритимимо.
Так, дійсно, це МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ.
Тож, зі спогадів його правнука Ігора Коцюбинського, директора Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника Михайла Коцюбинського, дізнаємося про унікальність письменника…..
Гребінець і дзеркальце — у кишені. Під час навчання у Шаргородському духовному училищі, Михайло завжди віддавав перевагу книжці перед дитячими пустощами.
Ось як пише про нього у спогадах один з викладачів: «Він завжди був старанно вмитий, причесаний, в скромному, але чистому одязі: чоботи завжди були вичищені. Видно було, що вдома йому віддавали особливу увагу. Та й сам він турбувався про свою акуратність: в боковій кишені його піджачка завжди був гребінець і дзеркальце, щоб кожний раз під час перерви між лекціями можна було все привести до ладу; не залишався він також без носової хусточки”.
Вчитель — тактовний, але строгий. В 1891 році Михайло Коцюбинський склав екстерном іспит на звання народного вчителя при Вінницькому реальному училищі і почав працювати в селі Лопатинці — готував до вступу в гімназію дочку та двох синів бухгалтера цукроварні Кіндрата Мельникова. В той час багато спілкувався з селянами, роздавав книжки з власної бібліотеки, а в неділю ходив на молодіжні гуляння і подовгу розмовляв з хлопцями та дівчатами.
«Вчитись у нього було легко й приємно. Але разом з тим був і строгий порядок у заняттях. Починались вони о 9-ій годині ранку і тривали до 12-ої години дня. А в спеціальному журналі виставлялись оцінки за знання», — згадував Микола Мельников.
Грушка при покійнику. Дуже ретельно Михайло Коцюбинський збирав гуцульський фольклор та традиції, готуючи «Тіні забутих предків». Не раз їздив у Карпати, за рекомендацією свого друга етнографа Володимира Гнатюка відвідав Криворівню, яку той називав «українськими Афінами». Петро Шекерик-Доників, активний збирач фольклору з села Голови пригадує події літа 1912 року (стиль збережено): «Я був у Красноїллі тоді, як Коцюбинський їхав на червонім (каштанового кольору) коні з Криворівні до Голов до Луки Гарматія (місцевий сільський вчитель). Разом з ним був його син Юрко. Я прилучився до них. Коцюбинський, ідучи понад шумливою річкою, розпитував мене про чугайстрів. Він говорив мені, що хотів би сам бути на гуцульськім посіджінню (оселі), і сам усе наочно бачити. Якраз в тім часі у Головах на Ділку умерла баба, багачка Василина Маротчак. Гарматій запропонував Коцюбинському піти туди на грушку. Грушка — це гра, яку гуцули влаштовують при покійнику».
«Дуже люблю правду». «…Коцюбинський цілу дорогу випитував у мене детально про життя гуцулів, гуцулок, про грушку і похорони, — продовжує Петро Шекерик-Доників. — Він робив те, що й ми: прийшов мовчки, засвітив воскову свічку, приліпив до свічника, зговорив молитви. Я разом з місцевим метнувся й зорганізував забави на грушці. Коцюбинський пильно придивлявся, то радів ними, то поважнів, у щось вдумувався, а у деяких і сам разом з нами брав участь. Коцюбинський сидів до зір на грушці, а на дворі грали трембіти, і він сим любувався. Питав мене, чого грають трембіти. Я йому казав, що се в нас в горах, де далеко хата від хати, одинокий спосіб сповістити людей про смерть. Я у нього питав, чого він так детально все розпитує, і він відповів: «Я дуже люблю правду. Хочу писати оповідання з гуцульського життя і боюся написати там неправду. Мені було б дуже прикро, аби люди казали, що я брехав…»
Дев’ять мов. Попри те, що не здобув вищої освіти, був надзвичайно освіченим. Понад 10 років займався репетиторством, вчителював, і жоден з учнів Коцюбинського не міг сказати про нього чогось поганого. Загалом, знав дев’ять мов — три слов’янські: українську, російську, польську; три романські: французьку, італійську, румунську; і три східні: татарську, турецьку та циганську.
Любив сонячні ванни. Був одружений з Вірою Дейшею, з якою мали четверо дітей.
Донька Ірина у книжці спогадів пригадує один із літніх днів: «В затишному кутку садочка, на бічній доріжці, де ясно звисають тонкі гілки спіреї, що ніби утворюють зелену альтанку, з зеленого моріжка мама зробила для тата канапку. Батько любив приймати сонячні ванни в цьому затишному куточку на своїй канапці. Ось і зараз він спочиває тут. Тато в легкому сірому костюмі та червоній фесці з великою чорною китицею. Він переглядає газети. Щоб уберегти його від простуди, підмостили йому згорнутий вчетверо старий килим…»
300 листів до музи. Останні 10 років життя його серце належало іншій жінці -— юній Олександрі Аплаксиній, на час знайомства їй був 21 рік, на 16 років молодша за Коцюбинського. Відомо про понад 300 листів, якій письменник написав своїй музі. Перший з них -— записка: «Не сердитесь на меня. Я виноват только в том, что Вас люблю, горячо и искренне».
Згодом і далі він пише листи до коханої російською мовою — українську вона знала погано. Першим українським твором, який прочитала Олександра, був «Цвіт яблуні» Коцюбинського. Коли дружина довідується про стосунки, спокійно просить не руйнувати сім’ю, письменник погоджується і залишається.
Жив на віллі Горького. З 1909 по 1912 рік Михайло Коцюбинський тричі відвідує Італію — через потребу у лікуванні. Його мучить астма та тисне серце. Вирішує їхати у теплі краї. На острові Капрі зупиняється на віллі Максима Горького, вони здружуються. Там пише новелу «Дебют», повість «Fata morgana», оповідання «Що записано в книгу життя».
Відома історія, коли жандарми під час повернення з Італії, запитують в Коцюбинського чи везе він зброю, на що письменник каже: «Так. Ось моя зброя!» — і показує на ручку, що виглядає з кишені піджака.
«Гвоздика Коцюбинського». Понад усе любив сонце, дітей та квіти — таке часто можна прочитати про українського письменника. Й справді -— в його творах чимало гурнтовних описів рослин, дерев, кущів. А найбільше любив червону красолю — є навіть потрет Михайла Михайловича на фоні цих квітів. З острова Капрі привіз насіння гвоздики, акліматизував її тут, тож тепер в науковій літературі цей сорт відомий як “гвоздика Коцюбинського”.
І цвіт яблуні — в останню дорогу. Важкохворий та після багатьох місяців лікування помирає 25 квітня 1913 року. Поховали Михайла Коцюбинського на четвертий день на Болдиній горі в Чернігові, на цвинтарі Троїцького монастиря. На похорон прийшло понад три тисячі осіб. В головах покійного поклали вінок від Олександри Аплаксиної — сплетений нею із цвіту яблуні.

Шановні учасники та гості нашої творчоі групи!
Запрошуємо вас разом з нами цієї неділі завітати до нашого лінгвістичного клубу
«НАС ЄДНАЄ МОВА».  І ми знову поговоримо про те, що МОВА МАЄ ЗНАЧЕННЯ.
Минулої зустрічі ми розпочали серію випусків про захисників української мови, представників «Розстріляного Відродження».
Сьогодні поговоримо про одного з найяскравіших і найтрагічніших його представників- ВАСИЛЯ СТУСА, палкого патріота, життя якого схоже на спалах — короткий і яскравий. Його доля сповнена пекучого болю і трагізму, а його вірші — це поезія розуміння, це поезія, наскрізь пройнята українським духом. У 1970 році В. Стус промовив останнє слово над могилою талановитої української художниці Алли Горської, по-звірячому вбитої кадебістами. Йому не могли пробачити тих правдивих палких слів…. Почалася довга важка нескореність у тюремних застінках….
Особисто мені складно взагалі складаються в єдиний просторовий час деякі дати:
-1972 рік, мені один рочок, я живу в «свабодной стране», а Стуса арештовано разом з іншими українськими правозахисниками та засуджено до п’яти років таборів і трьох років заслання.
-1979 рік, я навчаюся в 1 класі і всією школою ми співаємо «Как хорошо в стране совецкой жить»,
а СТУСА знову заарештовано і засуджено на 15 років позбавлення волі.
— грудень 1982 року я навчаюся в 4 класі, ми всією школою розміщуємо «фонарікі на елку», готуємося до Нового року;
— в цей же час Василь Стус відправлений до камери-одиночки, а в карцері табору особливого режиму поет після тривалого голодування помер.
4 вересня 1985 рік- в нашій «щастлівой стране» в карцері перебувають і гинуть борці за мову, поети, нескорені радіянському режиму
ЛЮДИ — ТИТАНИ.
Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест.
Що вам, богове, низько не клонюся
в передчутті недовідомих верств.
Що жив-любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
і в смерті обернуся до життя
своїм стражденним і незлим обличчям,
як син, тобі доземно поклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі,
і чесними сльозами обіллюсь.
Так хочеться пожити хоч годинку,
коли моя розів’ється біда.
Хай прийдуть в гості Леся Українка,
Франко, Шевченко і Сковорода.
Та вже! Мовчи! Заблуканий у пущі,
уже не ремствуй, позирай у глиб,
у суще, що розпукнеться в грядуще
і ружею заквітне коло шиб.
Василь Стус

Наш заклад Центр творчості на Чарівній м.Запоріжжя бере участь у міському проєкті з розвитку та функціонування української мови «Ї, тут говорять українською» та отримав відзнаку — офіційну наліпку, яка доводить участь у проєкті….
Говорити українською — це стильно, сучасно і, головне, необхідно, бо ми — українці.
На реалізацію саме мовної та комунікаційної компетентності в нашому закладі ще в вересні 2022 року створено два проєкта, які успішно реалізуються протягом цих двох навчальних років, :
✅Лінгвістичний клуб «Нас єднає мова»;
✅Мистецький проєкт «Відомі українці».
Тож для нас МОВА МАЄ ЗНАЧЕННЯ!
16.03 — 26.03.2024 року — «Національний тиждень читання поезії» 
 Відео. Вихованці «Народного художнього колективу» ансамблю народного танцю «Вихиляс» підтримали челендж «Національний тиждень читання поезії». Вірші Т. Г. Шевченка, А. Малишка до душі нашим дітям, плекають любов до рідного дому, нашої країни. Любимо вас, наші дорогі діти, віримо в світле майбутнє.

До Дня народження Ліни Костенко….
Поезія серця…
Відео

 

 

 

З Днем народження, незламний сину українського народу!
За роком рік ідуть літа,
І час над світом пролітає,
Та серед свят є в нас свята,
Яких значимість не згасає!
9 березня 2024 року в нашому закладі відбулася культурно-мистецька зустріч «Мій Шевченко», яка була присвячена дню народження духовного батька нашої нації– Тараса Шевченка. Педагоги та вихованці Центру творчості розповіли про Шевченка мовою творчості: мовою пісень, віршів, хореографії, музики, декоративно-прикладного мистецтва так, як вони його розуміють. Свої номери представили: ансамбль народного танцю «Вихиляс», керівники – Ганна Пелішок і Світлана Новосьолова; хоровий колектив української пісні «Терниця», керівники – Вероніка Баля, Олег Кірєй, акомпаніатор Сергій Левченко; театральна студія «Гра», керівник – Ірина Немельяйнен; студія естрадного вокалу «Акцент», керівник – Тетяна Гончарова; музична студія за спеціальністю «сопілка», керівник – Юлія Кочеткова, та за спеціальністю «фортепіано», керівник – Надія Якименко. Вихованки гуртка журналістики «Проба пера», керівник – Аліна Переверзєва, зробили відеоролик «Цікаві факти про Шевченка». Директор Центру творчості, Ірина Чурса, розповіла про особисту долю великого поета. Захід прикрасили роботи студій декоративно-прикладного мистецтва та комп’ютерної графіки:«Троянда», керівник Ірина Солдатова, «Візерунок», керівник Ольга Пилипенко, «Ірис», керівник Аліна Переверзєва, «Фенсі», керівник Оксана Суханова, гурток комп’ютерного дизайну «Градієнт», керівник — Надія Чепіга. Захід підготувала та провела завідуюча організаційно-масовим відділом Ірина Ніколаєнко.
Наші воїни сьогодні йдуть у бій зі словами Шевченка на устах. Його цитують в окопах на передовій, йому вірять як батьку. Ми прагнемо до того, щоб кожен з нас зберіг у своєму серці місце для вшанування геніальної особистості, який не пожалів життя свого заради майбутніх поколінь нашої держави! Кожен з нас може сказати: Мій прадід – Тарас Шевченко. Мій Тарас Шевченко!

День Народження Лесі Українки
22.02.2024 року в Центрі творчості відбулася культурно-мистецька зустріч з нагоди 153 річниці з Дня Народження Лесі Українки «Хотіла б я піснею стати…». Спеціально до цієї дати колективи закладу підготували концертні номери та твори декоративно-прикладного мистецтва, які були присвячені творчості видатної української поетеси, перекладачки, культурної діячки, що увійшла в історію української і європейської літератури під іменем Леся Українка. Всі багато чули про Лесю Українку в своєму житті, та в котре було запропоновано торкнутися її життєвого і творчого шляху й зібрати штрихи до її образу та біографії, які роблять її сучасною. Своїми виступами вихованці та педагоги Центру подякували геніальній поетесі за те, що вона своєю прогресивною творчістю і перекладацькою діяльністю органічно вплела українську мову і культуру в загальний цивілізаційний контекст людства; за те, що своєю «шляхетною аристократичною лицарською українською жіночністю» Леся Українка заклала такі суспільні і культорологічні тренди, які у кожній епосі знаходять нові форми для втілення. В заході взяли участь вихованці: — ансамблю народного танцю «Вихиляс», керівники Ганна Пелішок та Світлана Новосьолова; — хорового колективу «Терниця», керівник Вероніка Баля, акомпаніатор Сергій Левченко; — студії естрадного вокалу «Акцент», керівник Тетяна Гончарова; -театральної студії «Гра», керівник Ірина Немельяйнен; — музичної студії за спеціальностями «фортепіано», керівник Валерій Водоп’янов, та «сопілка», керівник Юлія Кочеткова; — а також директор закладу Ірина Чурса та керівники студій образотворчого мистецтва Інна Водоп’янова, Аліна Переверзєва, Ірина Солдатова, Ольга Пилипенко, Надія Чепіга (дистанційно). Зустріч провела завідуюча організаційно-масовим відділом Ірина Ніколаєнко.
Літературно-мистецька прес-конференція «Українка»
21.02.2024 у змішаному форматі відбулася літературно-мистецька прес-конференція «Українка», яка присвячена 153 річниці від Дня народження неймовірної особистості національної культури — Лесі Українки. Під час заходу переглянули документальний фільм «Українка» про життя поетеси, її мужність і силу духу, поспілкувалися та висловили власні думки. Фільм створений творчою групою Центру дитячо-юнацької творчості імені Євгенії Руднєвої, м. Бердянськ.
На захід були запрошені гості:
Клара Голдобіна, начальник управління позашкільної освіти, виховної роботи та національно-патріотичного виховання Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради.
Олег Балабан, директор Центру дитячо-юнацької творчості імені Євгенії Руднєвої відділу освіти виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області.
Лариса Буйниченко, заступник директора з навчально-виховної роботи закладу позашкільної освіти «Комунарський районний центр молоді та школярів» Запорізької міської ради.
Ірина Чурса, директор закладу позашкільної освіти «Центру дитячої та юнацької творчості Шевченківського району» Запорізької міської ради.
Учасниками прес-конференції були вихованці закладів позашкільної освіти міста Запоріжжя та області:
«Школа журналістики KIDS UNITED» закладу позашкільної освіти «Комунарський районний центр молоді та школярів» Запорізької міської ради, керівник Андрій Плаксін.
Студія «Юн-прес», керівник Анжеліка Бабич; «Народний художній колектив» Майстерня театру та кіно «16/4»; гурток національно-патріотичного спрямування «Байда» під патронатом ювенальної поліції імені Євгенії Руднєвої відділу освіти виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області.
Гурток журналістики «Проба пера» Закладу позашкільної освіти «Центр дитячої та юнацької творчості Шевченківського району» Запорізької міської ради, керівник Аліна Переверзєва.
В центрі уваги були Олена Лагошина — автор сценарію, режисер, монтажер документального фільму «Українка» та акторська група у складі Софії Скорик, яка зіграла роль Лесі підлітковому віці та Євгена Мелащенко, який зіграв брата Лесі – Михайла.
Нам вдалося засобами кіномистецтва та словесної комунікації максимально наблизитись до геніальної поетеси, поринути в часі у світ її дум і мрій, віртуально відвідати музей, поспілкуватися, почути експертів, поглянути на життя Лесі Українки очима і дітей, і дорослих.
Яскравим завершенням конференції був виступ Ірини Чурси, яка прочитала вірш Лесі Українки «Не жаль мені, що я тебе кохаю» під музичний супровід Олександра Андронова, керівника музичного гурту «Сінгл».
Щирі слова вдячності:
— Олегу Балабану за ідею проведення зустрічі;
— Ігорю Деркачу та Ігнату Здоровецькому за якісний технічний супровід заходу.
— Усім, хто сьогодні долучився до нашої прес-конференції, за спілкування та зацікавленість до геніальної Лесі.
Продовжуйтесь у своїх справах, бутьте цілеспрямованими і впевненими у своїх рішеннях, мрійте та досягайте нових висот!
Міжнародний день рідної мови.
20 лютого 2024 року о 12 годині в Центр творчості на Чарівній м.Запоріжжя відбулася арт-година «О, мово! Ти- зброє!», присвячена Міжнародному дню рідної мови.
В заході взяли участь:
Ірина Бакаленко — кандидат педагогічних наук, доцент кафедри української літератури ЗНУ;
Василь Мітков — голова Запорізького обласного товариства болгарськоі культури;
Тетяна Дукова — представник Софіївськоі військової адміністрації Бердянського району;
Кюрчева Жанна — представник Андріївської військової адміністрації Бердянського району;
Ольга Чупріна — голова спілки поляків «Полонія» в м. Запоріжжя;
Анастасія Бондарєва — перекладачка, вчителька англійської мови;
Наталія Шаріпова — директор ЗДО «Заклад Дошкільної Освіти Дивограй»;
педагоги закладу освіти:
Галина Мазнєва — заступник директора з виховної роботи;
Олена Серединська — заступник директора з навчально-виховної роботи;
Аліна Переверзєва — керівник гуртка журналістики «Проба пера» на Чарівній;
Ольга Пилипенко — керівник гуртка «Візерунок»;
Олена Вакулович та Олена Пашаєва — керівники студії «Краплинки»;
Світлана Новосьолова — педагог «Народного художнього колективу» ансамблю народного танцю «Вихиляс»;
Олександр Андронов — керівник гуртка музичної студії за спеціальністю «Гітара».
На заході розглядалися питання вивчення та популяризації рідної мови в закладах освіти та національних меншинах.
Тепло…. Невимушено… Сучасно…. Цікаво….
Дякуємо всім, хто провів цей день в нашому закладі…
Нові творчі проєкти та задуми уже в роботі…..
І уже завтра новий цікавезний захід…. Очікуйте…. Буде круто!
«Крила мого життя»
02.02.2024 року лінгвістичні зустрічі клубу «Нас єднає мова» стали вже традиційними для працівників нашого закладу.
У дружній невимушеній співбесіді ми розширюємо свій мовленнєвий запас, поглиблюємо свої знання з української мови і просто тепло спілкуємося.
Сьогодні говорили про крила, які допомагають жити, шукали ті джерела натхнення, які супроводжують нас..
Цікаво… Тепло….Мотивуюче….
https://www.facebook.com/100023634884878/videos/1562923470850004?locale=ru_RU

https://www.facebook.com/100023634884878/videos/246246048288585?locale=ru_RU

«Теплі історії до кави» зібрали сьогодні нас в атмосферному кафе з подіями «Sweet_nest»…
Ми говорили про осінь, що минає, про запашну каву та цікаві книги під теплою ковдрою, ділилися своіми теплими життєвими історіями цієї осені, слухали ніжну ліричну музику та витягували для себе передбачення на зиму….
Наша творча зустріч була ще і неймовірно смачною, господарі цього затишного місця приготували для нас неймовірної смакоти напоі та десерт….
Дякуємо «Sweet_nest»…Місце, куди хочеться повертатися…. Дякую, колеги, за теплоту душі…
Осінь, до побачення….
Вітаємо тебе, зимонько…

Диктант Національної Єдності

Душа нації — це рідна мова, яка об’єднує. Українська — це мова перемоги!
27 жовтня 2023 року вихованці «Народного художнього колективу» хореографічного ансамблю «Перлина», керівник — Наталя Катюшина, теж долучились до написання радіодиктанту єдності.
Разом до перемоги!

 

 

Європейський день мов

26 вересня 2023 року в Центр національних культур ЗОУНБ відбувся круглий стіл, присвячений Європейському дню мов за участі керівників та представників національно-культурних товариств. Говорили про вивчення іноземних мов, в тому числі нашими українцями за кордоном. Але більш за все приділили уваги українській мові, органічному входженню її в повсякденне життя, способам почати вільно розмовляти українською.

Всесвітній День Вишиванки!

18 травня колектив Центру творчості на Чарівній відзначив Всесвітній День Вишиванки! Було зроблено багато пам’ятних фотографій, які насичені весняним сонцем, святковим настроєм, білосніжними, жовтими та блакитними кольорами! Всі зібралися на святковому заході «Одягни вишиванку, країно моя!», де пролунало багато цікавих фактів про вишиванку, про світовий тренд в українських кольорах, про спогади та сьогодення. Захід було прикрашено дитячими творчими роботами студій «Троянда», керівник — Ірина Солдатова та «Візерунок», керівник — Ольга Пилипенко. Також про своє мистецтво розповіла глядачами майстриня бісероплетіння — Інна Водоп’янова (смт Якимівка Запорізької області), роботи якої теж були представлені у виставці.
Захід провели завідуюча організаційно-масовим відділом — Ірина Ніколаєнко та директор — Ірина Чурса.

Круглий стіл «Жінка і війна»

31 березня 2023 року педагоги нашого закладу: Аліна Переверзєва — керівник студії декоративного мистецтва «Iris» та Олександр Андронов — керівник гуртка музичної студії за спеціальністю «Гітара», взяли участь у Всеукраїнському круглому столі «Жінка війни», організованому Музеєм книги та друкарства м. Київ та МДПУ.
Аліна Віталіївна презентувала свої роботи з тематики «Берегиня роду українського», а Олександр Іванович інструментальну композицію до літературного нарису «Жіноче обличчя війни».
Щиро дякую колегам за активність, творчість і суголосність думок.

10 березня 2023 року відбувся культурно-мистецький захід, присвячений Шевченківським дням

14 лютого Міжнародний день дарування книг

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

---